Вівторок, 24.10.2017, 02:33

Ви увійшли як Гість | Група "Гости"
Статті лікарів » Статті » Мої статті

Ларингіт: клініка, діагностика та лікування.

Ларингіт— запалення слизової оболонки гортані. Може бути гострим і хронічним.

Гострий ларингіт рідко буває ізольованим. Частіше це один із проявів гострого респіраторного захворювання, грипу, скарлатини, коклюшу і т.д. Його розвитку сприяють загальне і місцеве переохолодження, перенапруга голосу, вдихання запиленого повітря, погрішності в харчуванні, паління, зловживання спиртними напоями.

Симптоми, перебіг. Відчуття сухості, першіння, царапаня в горлі; кашель спочатку сухий, а надалі супроводжується відходженням мокротиння; голос стає хрипким, грубим чи зовсім беззвучним; іноді біль при ковтанні, головний біль і невелике підвищення температури. Тривалість хвороби звичайно не перевищує 7—10 днів. При несприятливих умовах може перейти в підгостру  або в хронічну форму. При ларингоскопії відзначають розлиту гіперемію і набряк слизової оболонки гортані. Голосові складки потовщені, гіперемовані, при фонації вони змикаються не цілком. При грипі можливі крововиливи в слизову оболонку (так званий геморагічний фарингіт). Якщо патологічні зміни спостерігаються лише на одній стороні гортані і ларингіт прийняв затяжний перебіг, необхідно виключити туберкульозний або сифілітичний характер, новоутворення.

Лікування. Усунення причин, що викликали захворювання. Для повного спокою гортані протягом 5—7 днів хворому рекомендують не розмовляти. Забороняють курити, вживати спиртні напої. Необхідно також виключити гострі приправи, пряності. Корисні полоскання горла відваром  ромашки чи шавлії, теплі лужні інгаляції, інгаляції аерозолей антибіотиків, тепло на шию ( пов'язка чи зігрівальний компрес), гарячі ванни (42—45 °С на 20—30 хв). При кашлі призначають кодеїн, пектолван. Застосовують також фізіотерапевтичні методи: солюкс на передню поверхню шиї, ультрафіолетове опромінення, электрофорез на область гортані, УВЧ і мікрохвильову терапію.

 

Хронічний   ларингіт  складає  8.4 %  всієї  патології  ЛОР - органів. Виникненню  патологічного  процесу  в  гортані  сприяють багато  факторів: повторні гострі  ларингіти, тривала  і надмірна напруга  голосу, паління, вживання  алкогольних  напоїв, різні  професійні  шкідливості, зокрема вдихання  пилу і газів. Патологія дихальних шляхів, що знаходяться над  гортанню, (хронічний  риніт, синусит, викривлення перегородки  носа, тонзиліт, фарингіт) також  може служити причиною  хронічного запалення  гортані. Істотну  роль відіграє  рівень  загальної   сенсибілізації  організму. У  хворих хронічним  атрофічним ларингітом особливо  часто виявляються захворювання ШКТ, серцево-судинної  системи, хронічні  захворювання  бронхів, хронічний  нефрит, ендокринні  захворювання. Одним з  частих причин у  виникненні хронічного  атрофічного ларингіту є порушення  вуглеводного  обміну.

При  хронічному ларингіті  хворі  пред'являють  скарги на захриплість  голосу, відчуття  першіння в  горлі, кашель. Ці  симптоми  більше  турбують  по ранках.

Ларингоскопічна  картина надзвичайно  різноманітна. Часто в області складок припухлість більш виражена, тому  вони  значно  прикривають голосові  складки,  при фонації вони змикаються, у  зв'язку  з чим  голос  стає хрипким. У місцях, покритих плоским  епітелієм (на голосових  складках, на задній  стінці  і черпаловидних хрящах), слизова оболонка внаслідок  стовщення епітелію здається сіро-червоного або білуватого кольору. Якщо  стовщення епітелію  місцями дуже  сильні, то говорять  про пахідермію  гортані. Локалізується  вона  на задній  стінці  гортані, де утворяться бородавчасті  або зубцюваті  розростання,  на  внутрішній поверхні  черпаловидних  хрящів і голосових  складок.

Розрізняють 3 основні  форми хронічного ларингіту: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну.

При  хронічному катаральному  ларингіті спостерігається легка гіперемія і  стовщення слизової  оболонки, голосові складки змикаються  не  цілком, на  них  нерідко відзначаються  нашарування  слизу.

При  хронічному гіпертрофічному  ларингіті гіперплазії  піддається як епітеліальний  покрив, так  і  підслизова тканина. Гіперплазія багатошарового  плоского  епітелію веде  до розвитку  пахідермії, лейкоплакії і  кератозу.

Хронічний  гіпертрофічний ларингіт  поділяється  на дифузійний і  обмежений. Найбільш постійним  симптомом  для  усіх  видів  хронічного  гіпертрофічного ларингіту є  охриплість. При  пахідерміях  гортані, особливо в  межчерпаловидній  області, охриплість  виражена дуже  різко, аж  до  афонії. При  дифузійній формі ларингоскопічо- виявляється стовщення слизової  гортані  і  її гіперемія в період загострення.

Обмежені  форми хронічного  гіпертрофічного ларингіту характеризуються локальністю процесу у  визначених відділах  гортані.

При  хронічному атрофічному ларингіті слизова  оболонка гортані стає стоншеною і сухуватою внаслідок втрати  залозистого  апарата. У  слизовій і  підслизовій тканинах виражена дрібноклітинна  інфільтрація. В  міру розвитку  процесу ущільнюється  сполучна тканина, зникають  залози і облітеруються просвіт деяких  судин. Збережені  залози продукують густий слиз, що висихає  і  призводить  до утворення  кірок. Клінічна картина залежить від  поширеності процесу. Хворих  турбують сухість, першіння, відчуття  стороннього  тіла  в  горлі, кашель з важко  відокремлюваним  мокротинням. Ларингоскопічно визначається витончення слизової  оболонки гортані, виражена  сухість  її, наявність вязкого мокротиння  і кірок.

Особливу цінність у діагностиці  захворювань  гортані становить  мікроларингоскопія, що  дозволяє  відмежувати доброякісні  зміни  від  змін, підозрілих  на  рак, провести прицільну біопсію. Принцип мікроларингоскопії полягає у  вивченні стану  слизової  оболонки гортані  за допомогою  мікроскопа. Мікроларингоскопію  можна проводити  з діагностичною і лікувальною метою.

Хронічний ларингіт потрібно диференціювати з пухлинами, склеромою, туберкульозом  і сифілісом  гортані.

Раннім симптомом раку  є захриплість. Пізніше  приєднуються тяжкі позиви  до  відкашлювання, місцеві  болі з іррадіацією  у вухо, що підсилюються  при розмові. Ларингоскопічні  дані: невелика гіперемія на  одній  стороні  з незначною припухлістю. Іноді видна  обмежена пухлина з  горбистою поверхнею, білуватого  чи матово-червоного кольору. Голосова  складка інфільтрована й обмежена  в рухливості. Потім захриплість  посилюється до  афонії, зростають  біль  і  дисфагія , приєднуються  перші симптоми звуження  гортані, у  мокротинні  з'являються  прожилки  крові.

Первинний сифіліс у  гортані спостерігається вкрай  рідко. З'являється  твердий шанкер на  надгортаннику, черпаловиднім хрящі, черпалонадгортанних складках, рідше в області голосової  щілини. При эритематозній формі є  розлита гіперемія всієї  слизової  оболонки, що потім приймає багряний  відтінок. Эрозивна форма характеризується безліччю поверхневих ерозій, оточених яскраво-червоною облямівкою. Сифілітичному хордиту властиві  ізольовані інфільтрати, що асиметрично  розташовуються на голосових  складках окремими чи  бляшками, що  зливаються, величиною менше  сочевиці, перлового  кольору, що піднімаються на  гіперемованій  слизовій оболонці. При  третинному  сифілісі виникає глибока  третинна  виразка з характерними, різко  обкресленими  краями, сальним дном.

Симптоми  туберкульозу  гортані  різноманітні  і  залежать від  локалізації процесу. Спочатку  хворий відзначає швидку втомлюваність голосу і  неприємні  відчуття  при розмові. Згодом  інфільтрація збільшується і  голосова складка отримує веретеноподібну  форму. Інфільтрат  має  вигляд  плоского, сидячого  на  широкій підставі стовщення  сіро-червоного чи синювато-сірого кольору. У  подальшому з'являється туберкульозна виразка.

Склеромне  ураження  гортані проявляється інфільтратами, розташованими в підскладковому  просторі. При  великих  розмірах  інфільтратів  голосова щілина  може бути різко  звужена.

Лікування.

Проблема терапії хронічного, особливо гіпертрофічного ларингіту, залишається актуальною в зв'язку з тривалістю його перебігу, слабкою  результативністю лікування, наявністю  в ряді  випадків супутнього дискератоза  і  здатністю до переходу в злоякісні новоутворення.

Хворим з  хронічним  ларингітом варто рекомендувати припинити паління, не вживати  алкоголь, не перенапружувати  голос. Одночасно потрібно  лікувати захворювання  носа і носоглотки, оскільки подих  через рот шкідливо  відбивається  на стані  гортані.

При  хронічному катаральному  ларингіті широко  використовуються інгаляційні  процедури типу  лужних і масляних  інгаляцій.

При  хронічному гіпертрофічному ларингіті лікування  залежить  від вираженості процесу, його  тривалості і мікроларингоскопічної картини. У  гортань уливають протизапальні засоби : 10% розчин  хімотрипсин, розведений  у фіз/розчині, гідрокортизон, сік каланхоэ. Застосовують і в'язкі  засоби: 3% розчин колларгола, водно-гліцериновий  розчин таніну. При  даній  формі  ларингіту  широко  застосовують  хірургічне лікування. Під  контролем  мікроскопа видаляють гіперпластичний  епітелій, пахідермію, лейкоплакію, поліпозно  змінену слизову оболонку гортані. Видалення  їх є  профілактикою раку.

При  атрофічному  ларингіті призначають сірководневі інгаляції. Звичайно використовують лужні і  масляні інгаляції. При наявності кірок  і густого  відокремлюваного  в гортані рекомендується  аерозоль-терапія хімотрипсином.

Хронічний гіпертрофічний ларингіт, дискератози слизової оболонки гортані відносяться  до групи  передракових станів, тому пацієнти  з  подібними  захворюваннями  підлягають диспансерному спостереженню.

Зниженню  захворюваності ларингітами  сприяє профілактика простудних  захворювань, загартовування  організму, своєчасна  санація носа, біляносових  пазух  і глотки, а  також  виключення  шкідливих  звичок.

Стенозуючий ларингіт — гострий запальний процес у гортані, що нерідко захоплює трахею і бронхи. Спостерігається, як правило, у початковому періоді ГРВІ як прояв самого захворювання, але може бути і результатом приєднання бактеріального фактора, тоді стенозуючий ларингіт розглядається як ускладнення ГРВІ. Особливо часто він виникає в дітей з алергійним діатезом і протікає важче в ранньому віці, нерідко має хвилеподібний перебіг. Запалення і набряк слизової оболонки при відносно вузькому просвіті гортані у дітей і обумовлює утруднення дихання, що підсилюються рефлекторним спазмом.

Клінічна картина. Стенозуючий ларингіт виникає нерідко гостро, переважно вночі. У частини дітей йому передують симптоми ларингіту (сухий, особливо гавкаючий кашель, першіння в горлі, невелика охриплість голосу). Тяжкість стенозуючого ларингіту визначається ступенем стенозу і дихальною недостатністю.

Розрізняють чотири ступені стенозу. Стеноз I ступеня — короткочасне утруднення дихання   яке слабо виражене; дихання шумне, сиплий голос,  гавкаючий кашель, невеликий ціаноз, незначно виражене втягнення міжреберних проміжків. Дихальна недостатність відсутня. Стеноз II ступеня характеризується тривалістю (до 5 діб), порушенням загального стану дитини, що стає неспокійним, підсилюється гавкаючий, грубий кашель, часто виникають приступи утрудненого дихання, супроводжуючи втягненням усіх податливих місць грудної клітки; дихання гучне, чутне на відстані. Стеноз може бути постійним чи мати хвилеподібний характер. Дещо виражена дихальна недостатність. Характерно різке погіршення загального стану, відзначаються виражена блідість, ціаноз губ, кінцівок. Стеноз III ступеня — значне і постійне утруднення дихання з втягненням усіх податливих місць грудної клітки (яремна ямка, над- і підключичні простори, міжреберні проміжки). Спостерігається пітливість, різке занепокоєння дитини, дихання в легенях ослаблене. Відзначаються ознаки серцево-судинної недостатності (випадання пульсової хвилі й ін.), ознаки наростаючої гіпоксемії —блідість, адинамія. Дихальна недостатність різко виражена. Стеноз !V ступеня — стадія асфіксії.

Діагноз ставлять на підставі даних анамнезу і клінічної картини.

Диференціальний діагноз проводять зі стороннім тілом гортано-глотки.

Лікування визначається ступенем вираженості стенозу, його тривалістю, а також наявністю токсикозу, викликаного ГРВІ, віком дитини, його преморбідним станом.

При стенозі I ступеня необхідні: широкий доступ повітря; відволікаюча терапія — гірчичники на ікри і кругові гарячі ванни при температурі води до 38—39 °С, рясне часте тепле пиття (чай, боржомі, молоко із содою), парові лужні інгаляції (4% розчин гідрокарбонату натрію з вітаміном А, эуфіліном, гідрокортизоном); антиспастична терапія (атропін, папаверин у вікових дозах); седативні (1—2 % розчин броміду натрію по 1 чайній ложці 3 рази в день у залежності від віку) і гіпосенсибілізуючі засоби (дімедрол, піпольфен і ін.), вітаміни. При наявності лихоманки, рекомендують призначати антибіотики.

При стенозі ІІ ступеня, крім зазначених вище засобів, широко застосовують зволожений кисень; з метою зменшення набряку слизової оболонки дихальних шляхів — гіпертонічні розчини в/в (20—30 мол 20% розчину глюкози, 5—10 мол 10% розчину глюконата кальцію); гормональні препарати: гідрокортизон — 5 мг/кг, преднізолон — 1— 1,5 мг/(кг /  добу); серцеві засоби (строфантин чи корглікон в/в чи дігоксин усередину), сечогінні препарати; нейролептики (аміназин), але обережно, щоб не пригнітити кашльовий рефлекс та або упустити момент для оперативного лікування.

При стенозі III ступеня преднізолон в/в (1,5—2 мг/кг), причому перша доза складає половину добової; більш широко застосовують серцеві засоби; антибіотики широкого спектра дії , а також оксибутират натрію (ГОМК). При відсутності ефекту проводять лікувальну ларингоскопію, під час якої поліетиленовим катетером відсмоктують слиз, видаляють сухі кров'янисті кірки, змазують слизувату оболонку розчином ефедрину, гідрокортизоном, персиковою, абрикосовою чи вазеліновою олією. Іноді пряму ларингоскопію повторюють кілька разів. При стенозі Ш ступеня показана також лікувальна бронхоскопія (видалення слизу, гною, кірок, промивання бронхів, інтратрахеобронхіальне введення антибіотиків), але при цьому повинна бути повна готовність до негайного проведення трахеостомії.

Якщо перераховані вище заходи виявляються неефективними, є тенденція до прогресування серцево-судинної недостатності (відзначаються парадоксальний пульс— випадання пульсової хвилі, наростають адинамія, блідість шкірних покривів на тлі стійкого ціанозу губ, кінцівок і ін.), показана інтубаційная трахеостомія.

Прогноз при IIІ ступені стенозу й асфіксії серйозний; при I —II ступеня і рано початому лікуванні — сприятливий.

Профілактика: попередження ГРВІ, особливо у дітей з алергічним діатезом.

 

 Лікар-отоларинголог –Годущан Т.М.

 

Категорія: Мої статті | Додав: admin (01.03.2016)
Переглядів: 143 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]